Народилась
Марія Руденко
в мальовничому
подільському
селі Слободі-Яришівській
на Вінниччині
14 лютого 1915 року.
Формуванню
Марії Оксентіївни
як творчої
особистості
сприяла атмосфера
любові до народної
пісні, що панувала
в сім’ї Мельників.
Мати, Ганна
Іванівна,
батько, Оксентій
Федорович, та
тітка Марія
з молодих років
співали в сільському
хорі, яким керував
Григорій Данилович
Гриневич –
учень Миколи
Леонтовича.
Тож
не дивно, що
любов до пісні
запала в душу
дівчинки. Вже
в п’ятому класі
почала вона
записувати
у блокноти
народні пісні,
а потім співала
їх зі своїми
подругами. Ранні
записи, на жаль,
було втрачено
в роки війни.
Але шанувальниця
народної творчості
не залишила
свого заняття.
Впродовж всього
життя
збирала
Марія Оксентіївна
народні пісні,
загадки, прислів’я,
казки, легенди,
прикмети, обряди.
Сьогодні по
праву називають
її збирачкою
народних скарбів
Наддністрянщини.
Вперше творчі
доробки Марії Оксентіївни
світ побачив
у 1949 р. в обласному
видавництві
вийшла книга,
що вмістила
записані нею
пісні
разом
з творами Г.Танцюри,
І .Глинського,
Є.Горб.
Гарно
розпочався
життєвий шлях
М . Руденко . З
піснею пройшла
його, але не
завжди веселою.
В 1933 р., закінчивши
учительські
курси в Могилеві-
Подільському,
повернулась
додому – і не
застала батька. «З
хати вийшов
– наопашки
кожух і чоботи
голобіськи.
Хтось прийшов,
покликав… Я
зараз прийду,
-
гукнув матері.
І більше не
прийшов. Переказали,
що зняли опухлого
з вагона десь
у Сибіру на
полустанку.
Помирати…»
Позначилась
юність Марії
тавром дочки
ворога народу.
З комсомолу
виключили, але
з піснею не
розлучили.
Співала, щоб
і свою, і чужу
тугу розвіяти.
З
пісень та сценаріїв
вимагали викинути
рядки , в яких
йшлося про віру
людини в Бога,
про часи козацької
вольниці, гальмувати
творчий розвиток
колективу.
Неодноразово
доводилось
керівнику
ансамблю
перефразовувати
обрядові та
родинно-побутові
пісні, аби мати
все-таки можливість
донести їх до
людей.
Особливе
місце у творчій
діяльності
М . Руденко займає
її захоплення
народними
обрядами і
звичаями. Завдяки
їй вдалося
відродити свято
весни та золотої
осені, останнього
снопа та інші.
Але
не так легко
впроваджувати
в селі українські
звичаї, бо комусь
видаються вони
пережитками
минулого, не
всі розуміють
народної мудрості,
закладеної
в
них. Не
лише на Україні,
але й за її межами
набули популярності
сценарії подільського
весілля, складені
М . Руденко . Випікання
весільного
короваю, яке
відтворили
учасниці ансамблю
«Горлиця»,
ввійшло до
науково-популярного
фільму про хліб
насущний.
Вищу
освіту здобувала
у Вінницькому
педагогічному
інституті.
Професія педагога
якнайкраще
сприяла меті
Марії Оксентіївни
– виховувати
в інших любов
до
творчості,
шану до народних
традицій і
звичаїв. Майже
40 років працювала
вона в сільській
школі учителькою
молодших класів.
Викладала
українську
мову,
співи,
малювання.
Талант до співу
та народних
ремесел учительки
відігравав
особливу роль
у розвитку
творчих здібностей
у підростаючого
покоління.
Довгий
час
керувала Мрія
Руденко дитячим
фольклорним
ансамблем
«Сонечко» в
рідному селі.
Багатий
фольклорний
матеріал, зібраний
М . Руденко ,
потребував,
щоб вдихнути
в нього життя,
донести до
людей. Саме з
цією метою в
1961 р. створила
вона
в сільському
Будинку культури
фольклорний
ансамбль «Горлиця»,
яким керувала
понад 30 років.
Жодне
районне свято
не обходилось
без участі
ансамблю. Часто
виїжджали
учасниці ансамблю
зі своїми піснями
до Могилева-Подільського,
Вінниці. А коли
слава про «Горлицю»
сягнула столиці,
брали участь
у радіоконкурсі
«Золоті ключі»,
телепередачі
«Сонячні кларнети».
Слава
– наслідок
невтомної
праці, творчої
енергії, наполегливості,
незламності
духу. Не раз
доводилося
Марії Оксентіївні
переживати
образи й розчарування,
стикатися з
людською байдужістю,
нерозумінням,
а іноді й заздрістю.
Важко доводилось
їй, коли змушена
була випрошувати
кошти на костюми
для учасниць
ансамблю, транспорт
для виїзду на
концерт.
Завдавало
прикрощів
втручання
представників
влади в справу,
якій присвятила
життя Марія
Руденко . При
створенні музею
народної архітектури
та побуту
України
Марію Оксентіївну
залучили до
роботи. За її
проектом було
відтворено
подільську
хату з усіма
атрибутами
подільського
декору.
Спочатку
в Будинку народної
творчості у
Могилеві-Подільському
представлена
експозиція,
що нараховувала
до десятка
витинанок Марії
Руденко . А скільки
їх
розійшлося
по світу завдяки
іноземним
цінителям
мистецтва , чиї
корені з України.
Як спогад про
рідну землю
везли за океан
витинанки
відвідувачі
музею
архітектури
та побуту України,
що в селищі
Пирогів під
Києвом. А в знак
подяки висилали
з Канади посилки
Марії Авксентіївні
з барвистими
хустками.
В
1993 році в місті
Могилеві-Подільському
відбулося перше
всеукраїнське
свято майстрів
витинанки, на
якому була
присутня майстриня.
Ваші
вишиванки й
витинанки –
То
казковий дивовижний
світ,
В
них дитинство,
думи і веснянки,
Рідної
Вкраїни ніжний
цвіт.
Відома
Марія Руденко
і як майстер
вишиванки.
Перший її вишитий
фартух зберігається
і до сьогодні
в Музеї етнографії
і народного
мистецтва .
Квітковий
розмай, пташиний
світ зображено
на витворах
майстрині.
Цвітуть яскраві
візерунки на
вишитих костюмах
відомих співачок
української
діаспори в
Канаді та США.
Рушники, сорочки,
скатерки та
картини, вишиті
Марією Оксентіївною,
експонувались
на різноманітних
виставках як
на Україні, так
і за
кордоном:
в Канаді, США,
Австралії,
Болівії, зберігаються
в багатьох
музеях та приватних
колекціях.
Після
виходу на пенсію
1973 р, на тому етапі
життя, коли,
здавалося б,
залишається
лише підсумувати
зроблене, Марія Оксентіївна
відкрила для
себе нове
захоплення
і проявила себе
в ньому справжнім
майстром. Це
витинанки.
Ще
в дитинстві
познайомилась
Марія Руденко
з мистецтвом
витинанки.
Бабуся Одарка
(батькова мати),
співаючи пісні
або розповідаючи
казки, витинала
з
кольорового
паперу чудові
квіти, півників,
якими можна
було прикрашати
хату. Багато
літ минуло з
того часу, як
пішла з життя
бабуся, аж якось,
на схилі літ,
знайшла Марія Оксентіївна
бабусину витинанку
і спробувала
вирізати з
обкладинки
зошита «своїх»
півників. З
часом від простих
витинанок
перейшла до
складніших.
Робила ілюстрації
до народних
пісень, аж поки
з’явились
витвори майстрині
на сторінках
журналів « Народна
творчість»,
«Україна», а
численні
шанувальники
цього виду
мистецтва
прислали свої
відгуки. З того
часу запрошують
Марію Руденко
на свята мистецтв ,
її витвори
займають призові
місця на
районних,
обласних та
республіканських
виставках.
Коло
хати висаджувала
Марія Оксентіївна
по 200 сортів жоржин,
айстри, гладіолуси
та інші квіти.
В
останні роки
життя М .О. Руденко
клопоталася
виданням збірки
своїх пісенних
записів, одібравши
з цією метою
біля півтисячі
творів. Проте
збірка за браком
коштів так і
не вийшла. На одній з
науково-методичних
конференцій
у Києві подільська
фольклористка
сказала приблизно
таке: «Якби
мені в одній
руці
давали
грудку золота,
а в іншій пісню,
я вибрала б
пісню.» То ж
свята справа
її нащадків
– шанувати її
подвижництво,
саможертовність
в ім’я збереження
найдорожчого,
що маємо, – своєї
душі, мови,
духовності,
моралі, національних
святинь.
Марія
Оксентіївна
пішла на небо
2003 року.
у
2005 році пройшло
ІІІ Всеукраїнське
свято народного
мистецтва
«Українська
витинанка»,
присвячене
90-річчю від дня
народження
народної майстрині.
У
вересні 1990 року
І Міжнародний
астрофізичний
центр (США) офіційно
зареєстрував
нову малу планету
за №
3818, ім'я
якій «Горлиця».
Названа так
планета на
честь Марії
Оксентіїівни
Руденко з села
Слобода-Яришівська
Могилів-Подільського
району Вінницької
області. 
Більш детально дізнатися про планету можна у міжнародній енциклопедії Wikipedia (де Ваш покірний слуга є партнером проекту під псевдонімом Serjoznij) за посиланням: Gorlitsa
1979
QL8.
Discovered 1979 August 20 by N. S. Chernykh at Nauchnyj.
Named
in honor of Mariya Avksent'evna Rudenko, village schoolmistress in
the Ukrainian region of Mogilev-Podol'skij, collector of Ukrainian
folklore, and founder and leader of Gorlitsa. Meaning turtle-dove,
this women's amateur chorus is very popular throughout Ukraine.
Вас
подільське
виховало небо,
Сонця
щедро дало до
лиця,
І
розквітли всіх
талантів стебла
Вчителя
і майстра, і
співця.
Ваші
вишиванки й
витинанки -
То
казковий дивовижний
світ,
В
них дитинство,
думи і веснянки,
Рідної
Вкраїни милий
цвіт.
Недарма
схилились перед
ними
Петербург,
Канада та Сибір
І ,
назвавши руки
золотими,
Вчені
віднайшли Вас
серед зір.
Ой,
літо, як весела
промайнули
За
човном по сивому
Дністру,
Але
пісню Вашу всі
почули,
Збережуть
її жагучий
струм.
В
ній душа народу,
біль і врода…
Боже,
зупини цю щемну
мить!
«Горлиця»
співає – сонце
сходить,
Серце
понад хмарами
летить.
І
ніхто не вірить,
що Вам стільки,
А
на серці знов
весняний цвіт…
Зірка наша,
«Горлиця» з
Слобідки
Нехай
світить людям
сотні літ.
|
